Стилістично довершений спомин-нарис реабілітованого історією митця “Крізь Великодні минулі…” пропонується для кіровоградського читача не випадково. Бо він не втратив своєї і вербальної, і актуальної чарівності. Тим більше, що сьогодні український читач не має змоги його побачити не те що на прилавках наших рідкісних і чужомовних книгарень, а й у бібліотеках. Оскільки в радянські часи не міг бути надрукований. А нині іще не встигли, хоча значна частина творчої спадщини цього письменника повернута на його батьківську землю.
Врешті, батьківщин у Освальда Бурггардта (таке справжнє ім’я поета й перекладача) було дві: Україна і Німеччина. Він появився на світ на Поділлі у німецькій родині 4 жовтня 1891 року. Починав творити мовою російською, але під впливом друзів (насамперед Миколи Зерова, з яким його після закінчення університету святого Володимира у 1921 році звела викладацька робота у Баришівському технікумі на Київщині) став писати по-українськи. А ще писав і мовою своїх предків – кажуть, що менш вдало. Входячи до літературного гурту “неокласиків”, він дуже рано відчув наступ тоталітарної сили (чутливим його зробила доля: двічі самого репресовували – царський режим у 1914-ому як німця і ЧК влітку 1921-го як представника буржуазії), отож після арешту в 1931 році близького друга Максима Рильського, вирішив покинути Україну й податись у Німеччину. Це вже був, до речі, не перший його похід на землю предків. Як і не останнє прощання з Україною. Цього разу він втрапив, як мовиться,
із вогню у полум’я: в Німеччині розгортав крила фашизм. Згодом до митця прийде усвідомлення, що німецький фашизм і російський більшовизм – два чоботи пара. А тим часом у 1939-ому був мобілізований до німецької армії, яка незабаром рушить у “визвольний від сталінізму” похід на схід. На початку 1942 року перекладач 17-ої німецької армії на території України тяжко застудився і був звільнений від мілітарних обов’язків. Повернувся в Західну Європу й оселився в Австрії. Не раз перетинав нелегально кордон у Німеччину, аби зустрітись із українськими письменниками й читачами у таборах переміщених осіб. Прожив іще п’ять років: помер від запалення легень 30 жовтня 1947 року в одній із таких поїздок.
Яке відношення має до Кіровоградщини? Перше те, що у серпні 1941 року у складі німецьких окупаційних військ Освальд Бурггардт (Юрій Клен) одвідав наше місто і спомин про ті дні залишив заримованим у поемі “Попіл імперій” (1947, незавершена):
За родючими ланами,
де лисніли золотом снопи,
зарябіли перед нами
в літнім сонці спалені степи.
Сонце Кіровград полоще,
визволений з рук червоних банд.
Кіров сам лежить на площі –
безголовий бронзовий гігант.
А друге те, що чотиритомне видання творів українського поета, перекладача, есеїста й прозаїка Юрія Клена (1957-1960 роки, Торонто, Канада – фундація його імені) редагував наш славетний земляк Євген Маланюк. Зокрема й третій том, який я недавно придбав у столиці (те, канадійське, видання) і спомин-нарис із якого до Великодніх празників пропоную читачам новітнього в краї часопису.
Христос воскрес!
Василь Бондар
